Доля "Кобзаря"

На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає,
Кругом хлопці та дівчата,
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками,
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці,
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує,
Аж лихо сміється…

 Вірш «Тарасова ніч» в якому оспівується кобзар – належить до однойменної книги Т. Г. Шевченка. «Кобзар» - книга, яку український народ поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. «Кобзар» Т.Г. Шевченка ввібрав в себе науку віків, і має для народу заповітне значення.
Про те, як було упорядковано і видано першу редакцію «Кобзаря», збереглися спогади Петра Івановича Мартоса – полтавського поміщика, який фінансував випуск книги. Під час одного з сеансів (Т. Г. Шевченко писав портрет П. І. Матроса) останній знайшов папірець, що був густо списаний віршами. Зав’язалась така розмова:
- Що се таке, Тарас Григорович? – спросил я хозяина.
- Та се, добродію, не вам кажучи, як іноді нападуть злидні, то я пачкаю папірець, - отвечал он.
- Так що ж? Се ваше сочинение?
- Еге ж.
- А багато у вас такого?
- Та є чималенько.
- А де ж воно?
- Та отам під ліжком у коробці.
- А покажіть.
Потім, за версією Мартоса, він забрав усю коробку, і разом з Є. П. Гребінкою систематизував вірші і видав «Кобзар» Т. Г. Шевченка 1840 року. Сучасні дослідники вважають, що Мартос дещо перебільшив свою роль у виданні книги, і левову частку ініціативи з цього приводу віддають саме Є. П. Гребінці.
У першому виданні 1840 року було тільки вісім поезій «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя », «Думка» ( «Нащо мені чорні брови…»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова»,«Тарасова ніч».
24 квітня 1840 р. відбулося обговорення «Кобзаря». Серед присутніх були ті , що схвалили книгу, але були й такі, які різко її розкритикували. Наприклад, Н. В. Кукольник охарактеризував її як шкідливу і небезпечну. Мартос, злякавшись кари третього відділу, не зупинився перед додатковими витратами і по – своєму відрецензував «Кобзаря».
Ось чому нині поширений «Кобзар» 1840 року з 114 сторінками замість 115. А повний варіант книги зберігся лише в одному екземплярі. «Кобзар» Шевченка було видано 1840 року в друкарні Є.Фішера . Примірник першого видання «Кобзаря» знаходиться в Черкаському краєзнавчому музеї .
Яким він був перший «Кобзар»?
Книжка була випущена в м’якій синій обкладинці без будь – якого тексту на цій обкладинці. І лише на зворотному її боці був намальований кобзар.
Видання зробило Шевченка відразу ж дуже відомим. Відгуки і рецензії з’явились майже в усіх петербурзьких журналах та газетах. Такого раніше не було з жодною книгою, написаною українською мовою.
Заборона і вилучення «Кобзаря» після арешту Шевченка зробили книгу раритетом.
Поет мріяв про нове видання. 8 березня 1847 р. він записав: «Випускаю оце в люди другого «Кобзаря» свого…» Але видання не відбулося. Розгром Кирило – Мефодіївського товариства, арешт поета перекреслили всі плани.
Звільнення із заслання – після десяти років неволі – пробудило в Шевченкові надію на нове видання його творів. У «Щоденнику» читаємо, що він думав про збірку поезій, які не публікувались раніше «У меня много кое – чего собралось за десять лет и не знаю, что мне делать с этим, как это все пустить в люди», - читаємо в листі до П. Кумеша від 5 грудня 1857 року.
Неочікуваною перешкодою на шляху до публікації було повідомлення про намір надрукувати деякі твори Шевченка в Лейпцигу. Видання було пов’язане з ім’ям І. Г. Головіна, який перебуваючи в еміграції, випускав книжки з антимонархістським ухилом. Це створювало неабияку додаткову небезпеку для Шевченка. Ось чому він пішов до начальника третього відділення і попередив його, що ніяких рукописів Головіну не передавав. Той факт, що про цю розмову з поетом наступного ж дня було докладено Його Величності, красномовно засвідчує: над Шевченком нависав дамоклів меч, який йому вдалося вчасно відвернути. Крім того, цей візит допоміг отримати офіційний дозвіл на випуск нової збірки.
Але лише через два роки поет отримав такий дозвіл і 23 січня 1860 р. було надано дозвіл на випуск «Кобзаря». Книга вийшла з портретом роботи М. І. Мікешина, тиражем 6050 екземплярів. Це єдине видання, від якого автор отримав порівняно великий гонорар.
Редакція «Кобзаря» 1860 року випуску була теж дуже порізана цензурою. Тому Т. Шевченко попросив управління друкарні Д. Каменецького набрати заборонені місця з поеми «Катерина», і окремі відбитки вклеїти до кількох примірників «Кобзаря». Ці незвичайні, «доповнені» поетом, книжечки Шевченко подарував своїм друзям.
Історія « Кобзаря »1860 р. – один з яскравих і драматичних епізодів відверто говорити зі своїм народом.Ось якими були відгуки на «Кобзаря»:
«Спішимо повідомити наших читачів про вихід у світ віршів малоросійського поета Т.Г. Шевченка під титулом «Кобзар». Це невелика, але чудово видана книжка прикрасила б найбагатшу літературу, це воістину геніальний твір талановитого поета – художника. Шевченко –  народний поет – художник; у ньому як у Крилова Росія, відбилася вся Україна, поетична, філософська, жива, буденна…» ( Л. Блюммер, Бібліографічна замітка в «Северной пчеле» );
Важкою була доля поета. Тернистими шляхами вона вела Т. Г. Шевченка на п’ядестал слави.
                                                        Ти не лукавила зі мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде», - ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
                                                  А слава – заповідь моя.
Доля «Кобзаря» Т.Г. Шевченка відгукнулася в душі багатьох видатних діячів. Ось, як про нього сказав Олесь Гончар: «Слово вічне, слово невмируще своєю правдою, невідцвітне художньою красою – це і є «Кобзар».