Пам'ять не стерти роками.

...Із тридцять третім голим роком,

Голодно-голим та німим,

Та тричі пухлим. Хай би з ним

Поїли б кору і комору,

Траву і шкуру, цвіль і міль,

Та мерли б жовті, як з похміль,

Без трун понесені із двору.

Нізащо. Просто. Без вини...

                                     ( А. Малишко )

Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор , який призвів до небачених безневинних жертв.
У 1932-1933 рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безвинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей і ще ненароджених...
« Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Магерідж у грудні 1933 року », - пише дослідник Станіслав Кульчицький.
У трьох газетних статтях журналіст описав свої гнітючі враження від подорожей Україною, розповівши про голод серед селян.
Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по уражених голодом територіях країни.
Газети 20-30-х років регулярно публікували списки колгоспів, сіл, районів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства. Потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям.
За документом, який в народі називали "законом про п'ять колосків" вважався винним кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.
Про страшні сторінки історії України, Голодомор, розповіли працівники бібліотеки  учням 7-Б класу ЗОШ № 5. Хвилиною мовчання вшанували усіх,  хто у роки геноциду пішов із життя. І не дай Боже, щоб наші діти, правнуки, та наступне покоління знову зазнали такої страшної біди.