"Невеличка валка возів рухалася горами. Вів її Теодор Стефаник.Чоло його було похмурим. Теодор згадував Запорізьку Січ, розправу Катерини ІІ над козаками. раптом вози зупинилися. Теодор Стефаник подивився навкруги і сказав: "Все. Тут станемо. Кінець дорозі. а може її початок". Так утворилося селище Русів засноване прапрадідом українського письменника-новеліста Василя Семеновича Стефаника. На Закарпатті козаків, що оселилися на горі називали "русами" - саме від цього слова і пішла назва селища Русів.
14 травня 2021 року виповнилося 150 років від дня народження видатного українського письменника, неперевершеного майстра соціально-психологічної прози, новатора модерністської техніки письма, новеліста, тонкого спостерігача людської душі, гуманіста і просвітителя Василя Стефаника.
Батько письменника дуже хотів, щоб його син навчився грамоти. Він казав "паном будеш". Після закінчення двох класів школи у Русові, батько віддав його спочатку у Снятинську школу, а потім у гімназію в місті Коломиї.
Смерть рідної сестри дуже вразила Василя і він вирішує стати медиком, поступає в Ягеллонську Медичну Академію, у Кракові.
Кінець ХІХ ст. на Україні був позначений нестерпним передчуттям кардинальних суспільних зрушень. Життя ламало звичні норми. Василь Стефаник покинув медичний університет і обрав головною справою свого життя жертовну письменницьку працю, якою у міру свого таланту й сил збагатив і примножив здобутки української літератури.
Леся Українка, Олена Пчілка, М. Коцюбинський та багато інших письменників підтримували Стефаника і засвідчували йому велику пошану.
Палко вітав В. Стефаник утворення Української Народної Республіки. Він з радістю констатував, що в Україні "в найбільшій величі встає новий світ. Звідти йде до нас світло для нашого розвою".
"Селянський Бетховен", "найбільший талант", "володар дум селянських" - так називали Василя Стефаника за те, що він вмів торкнутися людських почуттів в писаному слові, як струн срібної арфи, за те, що він - Великий Майстер.