Крути: і сум, і біль, і вічна слава.

102 роки відділяють нас від подій 29 січня 1918 року. Та вони живуть у душах українського народу, ятрять його серце, надихають на славні подвиги на честь Батьківщини. Бібліотекарі Бердичівської міської бібліотеки для дітей провели годину історичної правди "Крути: і сум, і біль, і вічна слава" для учнів 9 - А класу ЗОШ№1.
У ході заходу учням була показана тематична презентація. Тож давайте зазирнемо в ті дні, відкриємо ще одну сторінку нашої історії, усвідомимо суть трагедії, ім'я якої Крути.
Буремний і незабутній 1917 рік. 20 листопада 1917 року Центральна Рада проголошує Україньку Народну Республіку. 25 грудня 1917 року північна московська армія почала загальний наступ. Добре усвідомлюючи ту страшну небезпеку, що нависла над країною, українська влада розпочала формувати Український Студенський січовий курінь, до складу якого входили студенти Українського Національного університету, Київського університету ім. Святого Володимира, Академії ім. святих Кирила і Мефодія та гімназисти. А тим часом червоноармійці йшли до Києва двома арміями, керування якими здійснював генерал Муравйов. Студентський курінь після лише семиденної підготовки вирушив на фронт.
Вночі 27 січня Студентський січовий курінь під командуванням сотника Омельченка та ще двохсот юнаків військової школи вирушив проти шеститисячної орди червоноармійців, що під командуванням Муравйова сунули від Бахмача на Київ. Уранці 28 січня потяг досяг станції Крути. Юнаки отримали наказ вивантажуватися і рушити вздовж залізничного полотна на схід. Цілу ніч, у глибокому снігу, при п'ятнадцятиградусному морозі, у своїх благеньких шкільних шинелях просиділи бійці у холодних окопах.
Ще не засіріло над Крутами, як банди "червоних" щільними колонами розпочали наступ. Та коли вони підійшли на віддаль пострілу, ці діти, тримаючи зброю в замерзлих недосвідчених руках, зустріли їх рясним вогнем. Заговорили довгими чергами кулемети, поливаючи ворога свинцем. На допомогу молоді наспіла на відкритій залізничній платформі гармата під орудою сотника Лощенка. Саме вона якийсь час влучним вогнем стримувала атакуючий запал червоноармійців. П'ять годин без перестанку Студентський курінь стримував червоні банди, перебуваючи під градом куль і гранат. Великими були втрати. Майже 250 курсантів і студентів та 10 старшин поклали свої молоді голови на великому побоїщі. Особливо тяжкі муки випали на долю 32 студентам, які потрапили до рук ненависного ворога. Наступного дня 28 студентів, побитих і змордованих, повели на розстріл. Один із гімназистів заспівав "Ще не вмерла...", його підтримали інші полонені, та ворожі постріли назавжди обірвали нескорені юнацькі голоси. 17 березня 1918 року тіла 28 юнаків привіз сумний потяг до Києва. Поховали крутянців на високому дніпровському березі. І в тисячі сердець озивалися болем і гордістю слова голови Центральної Ради Михайла Грушевського "Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні".
Бій під Крутами був лише однією невеличкою віхою в українських визвольних змаганнях. І усвідомивши цей факт, ми, нащадки, зобов'язані зберегти у собі той вічний вогонь, ту непереможну любов до Батьківщини, яку мали вони, юнкери і гімназисти. Молоді хлопці, перед якими лежало неораним полем ціле життя і які без жалю поклали його на вівтар служіння України.