Заповіт Кобзаря

Як умру то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Тарас Григорович Шевченко "Заповіт".

 Сказати будь-що  нове про цей твір і жодного разу не повторитися, скажу вам, важко.
 1845 рік. Осінь. Київ. Як ніколи, осінь 1845 року видалася дощовою та прохолодною. Саме у таку негоду Тарас Григорович вирушив на Полтавщину. Метою подорожі до Полтави було замалювання Шведської могили, де були поховані загиблі шведи під час Полтавської битви, а також багато інших замальовок про Україну. Малюнки  мали  ввійти до серії картин "Мальовнича Україна". Проживав він у родині Самійлових  на хуторі В'юниця. У середині грудня  Тарас Григорович відчув слабість. Місцевий фельдшер поставив діагноз  - запалення легенів. Хворого негайно відправили в Переяслав до давнього друга, лікаря Андрія Козачковського. На третю ніч у Тараса Григоровича настала криза: груди здавлювала задуха, серце калатало. Поета не залишала одна думка: "Я ще мало встиг зробити для рідного народу. Яким же буде моє останнє слово до людей?".  25 грудня 1845 року  Тарас Григорович відповів на своє запитання, написавши вірш  "Як умру то поховайте...". Хоча у рукописі немає назви,  а "Заповітом" його назвали  видавці.
Одужавши після важкої хвороби, Тарас Шевченко написав та намалював ще не один твір, який прославив і його, і  Україну,  а доля йому відвела після цього випадку ще шістнадцять років життя.
Як  документальний  заповіт, де саме поховати поета відсутній, окрім відомого "Заповіту" - поезії. Коли прах Шевченка привезли до Києва з Петербурга, постало питання про місце захоронення. Художник Г. Честахівський наполягав про поховання  у Каневі. Чому саме у Каневі? Тому що у Каневі Кобзар мріяв оселитися, купити землю та побудувати хату.
Як сказав Василь Сухомлинський "Найпрекрасніші  і в той же час найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, піклуючись про щастя інших", це стосується і Тараса Григоровича - він був щасливою людиною, адже  піклувався про щастя українського народу.