І пам’ять серця і вічний смуток...

           Саме під такою назвою пройшла година пам'яті у міській бібліотеці для дітей 4 травня, яка була приурочена до дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні радянського народу над німецько - фашистськими загарбниками.

Мабуть усі ви скажете, що це доволі "затерта" тематика, що постійно ми у своїй роботі висвітлюємо патріотичні теми. І, дійсно, я теж так подумала б на вашому місці, але ви помиляєтеся, і зараз розкажу чому.

Година пам'яті була розрахована на читачів 6 класів, але приймали участь у проведені заходу читачі 2 - го класу ЗОШ № 5, дошкільнята - вихованці хореографа Малашиної Айї Русланівни. На захід організатори запросили учасника бойових дій Сухоставського Павла Антоновича - почесного громадянина міста Бердичева, який має дві медалі за бойові заслуги, орден Червоної Зірки, орден Богдана Хмельницького, два ордени Перемоги І та ІІ ступеней, медаль за звільнення Вени. 

Ви знаєте, ми завжди нарікаємо на підростаюче покоління, що вони не уважні до людей похилого віку, що вони не вміють себе гарно  поводити, не вміють цінувати те, що для них було здобуто ціною життя і т. д. Але після заходу я зрозуміла, що не все так погано, як ми собі дорослі це уявляємо.

 Мене здивувало те, що присутні уважно слухали спогади Сухоставського Павла Антоновича - військового лікаря. А ще більше здивувало, коли Ангеліна Назаровська (учениця 2 - А класу ЗОШ  № 5), яка читала вірш на заході,  після завершення години пам'яті підійшла до Павла Антоновича і  без будь - якої підказки дорослих подякувала ветеранові за мирне небо та за звільнення незалежної України від німецько - фашистських загарбників і її оченята були на стільки щирими, що це розчулило Павла Антоновича і він не стримав сліз.

Їх розмова тривала хвилин п'ятнадцять, Ангеліна задавала все нові і нові запитання і на прощання Сухоставський П.А. навіть подарував їй на згадку репродукцію про ВВв, а я дивлячись на це, згадувала своє дитинство, юність коли  у школі завжди проходили заходи, які були присвячені ВВв, коли ми, юні слідопити, досліджували сторінки визволення міста від німецько - фашистських загарбників, коли писали твори про своїх родичів, сусідів, близьких нам людей  які воювали. Мені здавалося, що я повернулася у ті 80 - ті роки - роки мого дитинства.

       Отож, наші діти не бездушні, вони цінують те що для них здобуто, пригадайте навіть коли проходять паради Перемоги, і дітки вручають квіти ветеранам, коли вони з цікавістю розглядають нагороди ветеранів і вітають їх.

       Вже не так багато залишилось учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни і ми, бібліотекарі, вчителі, батьки,  повинні скористатися останніми можливостями, аби донести до дітей, до молоді пам'ять про ті страшні сторінки історії. Я розумію, що прочитавши цю замітку, ви подумаєте, які величні пафосні  слова. Ні, шановні читачі, я все це виклала із щирістю, тому що дивлячись на дівчинку я зрозуміла, що наша справа потрібна людям.

     І тому, усім  вам Всезнайки бажають міцного здоров'я, довголіття і головне, щоб війна ніколи не поверталася на нашу землю.